Інвестиційні фонди: які бувають та як обрати надійні?

Останні роки українці почали масово цікавитися різними інвестиційними інструментами: фондовим ринком, державними облігаціями та криптовалютою. Серед інструментів, які набувають популярності, також інвестиційні фонди. «Мінфін» спільно з «Першим Українським Аграрним Фондом» вирішив з’ясувати, як працюють такі фонди, на чому вони заробляють, а також як обрати надійний фонд.

Інвестиційні фонди – це об’єднання, які акумулюють гроші інвесторів та управляють ними. Прибуток, який отримують такі фонди, розподіляється між інвесторами.

Залежно від спеціалізації такі фонди можуть інвестувати в акції, облігації, метали, нерухомість або ж у розвиток конкретних підприємств. Їхня основна мета – професійне управління коштами клієнтів або ж інвестування в ті напрямки, які для приватного інвестора недоступні.

У різних країнах такі об’єднання називають керованими чи взаємними фондами. Інколи просто фондами. В Україні на законодавчому рівні закріплено поняття «інститут спільного інвестування». Але для спрощення їх всі можна називати інвестиційними фондами.

Одним із найпоширеніших у світі видів інвестиційних фондів є ETF. Це фонди, які спеціалізуються на акціях, облігаціях, дорогоцінних металах чи ф’ючерсах на сировину. При цьому акції цих фондів котируються на фондовому ринку. Купивши акцію такого фонду, інвестор вкладає гроші в той напрямок, на якому спеціалізується ETF.

Те ж саме стосується інвестицій в реальний сектор. Одній людині з невеликими заощадженнями та без профільної освіти не вдасться, наприклад, створити своє фермерське господарство. Але фонд цілком може це зробити.

Скажімо, людина бажає інвестувати в акції на американському фондовому ринку, але не знає, в які саме компанії вкладати, які акції зростатимуть, які ризиковані. Найняти персонального консультанта,

якщо сума запланованих інвестицій невелика, теж не вихід, адже послуги обійдуться надто дорого. У цьому випадку можна звернутись якраз до інвестиційного фонду.

Він об’єднує гроші великої кількості приватних інвесторів і разом вони вже можуть оплатити послуги професійного управляючого та аналітиків.

Загалом у світі існує більше 140 тис. інвестиційних фондів, а загальний обсяг активів у них становить близько $55 трлн.

У різних країнах такі об’єднання називають керованими чи взаємними фондами. Інколи просто фондами. В Україні на законодавчому рівні закріплено поняття «інститут спільного інвестування». Але для спрощення їх всі можна називати інвестиційними фондами.

Одним із найпоширеніших у світі видів інвестиційних фондів є ETF. Це фонди, які спеціалізуються на акціях, облігаціях, дорогоцінних металах чи ф’ючерсах на сировину. При цьому акції цих фондів котируються на фондовому ринку. Купивши акцію такого фонду, інвестор вкладає гроші в той напрямок, на якому спеціалізується ETF.

Скажімо, людина бажає інвестувати в акції на американському фондовому ринку, але не знає, в які саме компанії вкладати, які акції зростатимуть, які ризиковані. Найняти персонального консультанта, якщо сума запланованих інвестицій невелика, теж не вихід, адже послуги обійдуться надто дорого. У цьому випадку можна звернутись якраз до інвестиційного фонду. Він об’єднує гроші великої кількості приватних інвесторів і разом вони вже можуть оплатити послуги професійного управляючого та аналітиків.

Активно розвиватись інвестиційні фонди почали у ХХ сторіччі. Але перші з них з’явились значно раніше. Вважається, що прообрази таких перших об’єднань виникли наприкінці XVIII – на початку ХІХ століть в Нідерландах. Вони залучали кошти для кредитування урядів європейських держав.

Боргові цінні папери довгий час залишались основним напрямком діяльності інвестиційних фондів, а їхня кількість невпинно зростала. У 1890 році лише в Британії було зареєстровано близько 100 таких об’єднань.

З часом інвестиційні фонди розширювали напрями своєї діяльності. У 1928 році з’явився Wellington Fund – перший у світі фонд, який одночасно тримав у своєму портфелі і боргові папери, і акції.

Наступна революція у цій сфері відбулась у 1970-х роках, коли Vanguard запустив перший індексний фонд, який орієнтувався на

ключовий індекс американського фондового ринку S&P 500. До цього інвестиційні фонди підбирали акції лише вручну.

Активно розвиватись інвестиційні фонди почали у ХХ сторіччі. Але перші з них з’явились значно раніше. Вважається, що прообрази таких перших об’єднань виникли наприкінці XVIII – на початку ХІХ століть в Нідерландах. Вони залучали кошти для кредитування урядів європейських держав.

Боргові цінні папери довгий час залишались основним напрямком діяльності інвестиційних фондів, а їхня кількість невпинно зростала. У 1890 році лише в Британії було зареєстровано близько 100 таких об’єднань.

З часом інвестиційні фонди розширювали напрями своєї діяльності. У 1928 році з’явився Wellington Fund – перший у світі фонд, який одночасно тримав у своєму портфелі і боргові папери, і акції.

Наступна революція у цій сфері відбулась у 1970-х роках, коли Vanguard запустив перший індексний фонд, який орієнтувався на ключовий індекс американського фондового ринку S&P 500. До цього інвестиційні фонди підбирали акції лише вручну.

Незважаючи на слабкість українського фондового ринку, можна знайти фонди, які вкладають гроші у вітчизняні акції.

Окрема категорія – фонди, які інвестують у реальний сектор економіки. Тобто в конкретні підприємства. Серед них «Перший

Український Аграрний Фонд» (ПУАФ) КУА SI Capital, який спеціалізується на сільському господарстві. Є менші фонди, які обирають більш вузький напрямок. Наприклад, вирощування ягід чи розвиток молочної галузі.

Очікується, що найближчим часом в Україні з’являться інвестиційні фонди, що по-справжньому вкладатимуть в нерухомість. Такі фонди купуватимуть нерухомість і зароблятимуть на її перепродажу або ж здачі в оренду.

Для прикладу подивимося як влаштований, та завдяки чому заробляє вже згаданий «Перший Український Аграрний Фонд». Цей фонд вкладає гроші інвесторів в український аграрно-промисловий комплекс: купує агрокомпанії, вдосконалює їхню роботу, розширює земельний банк.

Не менше 30% свого операційного прибутку фонд спрямовує на виплату дивідендів своїм інвесторам. Точних сум, які будуть виплачені за вклад у фонд, звісно, не називають, бо це прямо заборонено законодавством. Але мета управляючої компанії – забезпечити вдвічі вищі дивіденди, ніж облікова ставка НБУ. Наразі ця ставка становить 10%.

Гроші, які залишаються після виплати дивідендів, фонд реінвестує в наступну посівну кампанію, розширення земельного банку, нову техніку тощо. Так активи фонду зростають.

Вкласти кошти у фонд можна, купивши його акції. Номінальна вартість акції – тисяча гривень. Це мінімальний лот, з якого можна розпочинати інвестувати. Купити акції можна або на Українській біржі, або ж, звернувшись безпосередньо до фонду. Так само, якщо є бажання зафіксувати прибуток, акції можна продати на біржі. Крім цього, у вересні кожного року фонд сам проводить викуп акцій за офертою.

Отже, інвестуючи у «Перший Український Аграрний Фонд» можна розраховувати на два джерела прибутків: від дивідендів та акцій, які можуть зрости в ціні, адже агрокомпанії, якими володіє фонд, постійно розвиваються.

У 2021 році ці два джерела сумарно забезпечили інвесторам фонду середню дохідність у 67%.

На користь інвестиційної стратегії ПУАФ працює ситуація на світових ринках, підвищення попиту та подорожчання аграрної продукції.

Сільське господарство перетворилось на локомотив української економіки. Тож, інвестиції у нього вигідні. Однак, аби самостійно займатись цим бізнесом, потрібні великі гроші та спеціальні знання. Тому фонд – якраз той випадок, коли поєднання, здавалося б, незначних сум від великої кількості інвесторів дозволяє отримати спільний результат та довірити роботу професіоналам, які розуміються на АПК.

Більші прибутки можуть забезпечити акції. Наприклад, індекс S&P 500 минулого року зріс на 27%. Відповідно, так само зросли і фонди, що орієнтувались на нього. «Ручне» управління могло забезпечити і більші прибутки. Але тут є і ризики. У випадку падіння ринку такі інвестиційні фонди теж, швидше за все, йдуть у мінус.

Український ринок – річ доволі специфічна. «Індекс української біржі» з початку своєї діяльності в мінусі на 24%. Хоча, наприклад, за минулий рік підріс.

Якщо ж говорити про інвестиції в реальний сектор, то тут все залежить від ефективності управляючої компанії.

Треба пам’ятати, що закон забороняє інвестиційним фондам гарантувати чи обіцяти будь-яку дохідність. Тому орієнтуватись можна хіба що на дохідність у попередні роки і від неї вже визначати очікувану.

Загалом вибір інвестиційного фонду залежить від стратегії, яку обирає кожна людина для себе. Фонди, які орієнтуються на боргові цінні папери, можуть забезпечити більш стабільний прибуток, але меншу дохідність. Акції можуть суттєво «вистрілити», але так само і обвалитись через ситуацію на ринку. Є ризики і в інвестиціях в реальний сектор. Есть риски и в инвестициях в реальный сектор. Тому, в будь-якому випадку, вибір фонду має бути свідомим рішенням.

Однозначно відповісти на це питання неможливо. Тут все залежить від інструменту, на який орієнтується фонд. Якщо це облігації та депозити, то і дохідність буде приблизно така сама, як і відсоткова ставка за ними, або трохи вище завдяки активному управлінню.

Український ринок – річ доволі специфічна. «Індекс української біржі» з початку своєї діяльності в мінусі на 24%. Хоча, наприклад, за минулий рік підріс.

Якщо ж говорити про інвестиції в реальний сектор, то тут все залежить від ефективності управляючої компанії.

Треба пам’ятати, що закон забороняє інвестиційним фондам гарантувати чи обіцяти будь-яку дохідність. Тому орієнтуватись можна хіба що на дохідність у попередні роки і від неї вже визначати очікувану.

Загалом вибір інвестиційного фонду залежить від стратегії, яку обирає кожна людина для себе. Фонди, які орієнтуються на боргові цінні папери, можуть забезпечити більш стабільний прибуток, але меншу дохідність. Акції можуть суттєво «вистрілити», але так само і обвалитись через ситуацію на ринку. Є ризики і в інвестиціях в реальний сектор. Есть риски и в инвестициях в реальный сектор. Тому, в будь-якому випадку, вибір фонду має бути свідомим рішенням.

Більші прибутки можуть забезпечити акції. Наприклад, індекс S&P 500 минулого року зріс на 27%. Відповідно, так само зросли і фонди, що орієнтувались на нього. «Ручне» управління могло забезпечити і більші прибутки. Але тут є і ризики. У випадку падіння ринку такі інвестиційні фонди теж, швидше за все, йдуть у мінус.

Інвестор може побоюватись довіряти кошти в управління сторонній компанії, адже важко сказати, як вона буде ними розпоряджатись і чи не виявиться це шахрайською схемою.

Для того, щоб мінімізувати такі ризики, варто дотримуватись певних правил. Насамперед, перевірити чи зареєстрований такий фонд в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка є регулятором для цього сектору. Саме ця комісія контролює всі ланки: від реєстрації та затвердження інвестиційної стратегії до нагляду за діяльністю та перевірки звітності.

«Якщо на сайті Нацкомісії ви не знайшли фонду, то перевірку вже можна завершувати. Це точно не структура, якій можна довіряти», – наголошує Владислав Остапенко.

Також сумніви має викликати фонд, який «гарантує» отримання інвесторами певної дохідності. Тим паче, якщо ця дохідність незвично висока.

«Законодавство прямо забороняє інвестфондам і компаніям з управління активами обіцяти майбутню дохідність. Тому добросовісна компанія насамперед попередить, що таких гарантій давати не може», – пояснює інвестиційний директор SI Capital.

Звісно, як і під час ухвалення будь-якого іншого інвестиційного рішення, варто зібрати якомога більше інформації.

«Варто запитати у фонду додаткові матеріали, аналітику по роботі. Ця інформація має бути детальною, посилатись не лише на думки «експертів», а й на статистику, незалежні джерела. У вас має бути можливість перевірити ці дані. Чим більше таких незалежних джерел, тим краще», – зазначає Остапенко.

Не останню роль грає бізнес-репутація засновників і топ-менеджерів управляючої компанії. Також не завадить перевірити відгуки від людей, які вкладали гроші у фонд раніше, подивитись історію виплату прибутку/дивідендів інвесторам.